Зіркові ювіляри


Іван Нечуй-Левицький - неперевершений знавець народного життя

опубліковано 14 черв. 2018 р., 04:50 Державна бібліотека України для юнацтва   [ оновлено 14 черв. 2018 р., 05:01 ]

На початку ХХ століття кияни часто могли бачити невисокого сивого дідуся, який із ціпком у руці надвечір прогулювався Хрещатиком чи милувався схилами Дніпра. І мало хто знав, що це видатний письменник Іван Нечуй-Левицький.

Початок його літературної діяльності припав на ті роки, коли писати українською мовою було заборонено. Письменник згадував, що про його літературні спроби рідною мовою, підписані псевдонімом «І. Нечуй» не знали навіть товариші, з якими він жив на одній квартирі, не знав і батько....

Класик української літератури І. Нечуй-Левицький – це письменник-новатор, який подолав жанрову одноманітність
української прози. Його творчий доробок великий за обсягом та багатий за змістом. У його творах знайшли художнє
відображення життя майже всі верстви тогочасного українського суспільства, їх тривоги і радощі впродовж великої історичної епохи. Його герої є не безликою масою, а яскравими особистостями, зі своїми характерами і звичками, егоїзмом і щирістю, радощами і горем...
В. Вовк

Василь Стус: життя і творчість

опубліковано 11 черв. 2018 р., 05:44 Державна бібліотека України для юнацтва   [ оновлено 11 черв. 2018 р., 05:45 ]

Васи́ль Семе́нович Стус (6 січня 1938, село Рахнівка, Гайсинський район Вінницька область — 4 вересня 1985, табір ВС-389/36-1 біля села Кучино, Пермський край, РРФСР) — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991), Герой України (2005, посмертно).

За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.

Борис Дмитрович Грінченко - світоч українського слова

опубліковано 11 черв. 2018 р., 05:24 Державна бібліотека України для юнацтва   [ оновлено 11 черв. 2018 р., 05:27 ]

     Борис Дмитрович Грінче́нко (27 листопада [9 грудня] 1863 — 23 квітня [6 травня] 1910) — український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч.

     Редактор низки українських періодичних видань. Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник.

     Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих, педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, зокрема «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови».
     
     Один з організаторів і керівників «Просвіти», активний член Братства тарасівців, співзасновник УРП (1904).

Емма Андрієвська. "Буття прочинилося навстіж..."

опубліковано 11 черв. 2018 р., 03:54 Державна бібліотека України для юнацтва   [ оновлено 11 черв. 2018 р., 03:58 ]

     Емма Андієвська народилася 19 березня 1931 р. у м. Сталіно (тепер Донецьк) у родині вченого-хіміка Івана Андієвського. У зв’язку з хворобою доньки батьки напередодні війни змушені були переїхати до Вишгорода. Батька при відступі з Києва у 1941 р. застрелили енкаведисти. Коли відступали німці, мати з двома дітьми (Еммою та її братом) виїхала на Захід. У Німеччині Емма здобуде вищу освіту. У 50 – 60-х рр. проживатиме у США, де отримає громадянство. Вийшовши заміж за Івана Кошелівця, переїжджає жити в Мюнхен (Німеччина).

     Член ПЕН-клубу, Спілки професійних митців Німеччини, Вільної Академії в Мюнхені, Національної спілки письменників України.

     Перша, скромно видана збірка 20-річної Емми Андієвської «Поезія» (Вид-во «Україна», 1951 р.) вразить літературних критиків української еміграції 60-х рр. ХХ ст. абсолютною новизною, свіжістю, несхожістю ні на що до того читане. Ігор Костецький назвав молоду авторку геніальною, Володимир Державин порівняв літературний дебют Емми Андієвської з дебютом Павла Тичини та Артюра Рембо.

Круківська О.
Персональний сайт: www.emma-andiyevska.com

Валерій Олександрович Шевчук

опубліковано 11 черв. 2018 р., 03:46 Державна бібліотека України для юнацтва   [ оновлено 11 черв. 2018 р., 03:48 ]

     Творчість Валерія Шевчука являє нам довершену художню картину світу, цілісну систему філософських поглядів на універсум та людину в ньому, на осягнення сенсу буття. Зокрема, людська душа розглядається в ній як мікрокосм з векторним протиборством добра і зла. У різножанровій прозі письменника простежено тисячолітній розвиток духовності українського народу, діалектику людської – української – душі від дохристиянських до новітніх, тоталітарних і постколоніальних часів. Це проза цілком модерна за своїми художньо-стильовими ознаками; вона дає об’ємне, стереоскопічне уявлення про українську людину як продукт специфічних історичних, національних, етнопсихологічних та соціально-політичних умов, а також вдалі чи невдалі спроби цієї людини вирватися з лабет буденної одноманітності та духовної убогості.

      Шевчукове бачення України зумовлене спрямованістю письменника на художнє дослідження історії душі, того, яким чином українська людина вибудовувала своє «я», спромагаючись у кінцевому підсумку на історичне зростання духовності на рівні цілої нації. Письменник поставив собі за мету дослідити розвиток духовності свого народу історично, розібратися в її еволюції. Причому це навіть не завдання – відтворити ту чи ту епоху, а надзавдання – стилізувати мислення людини в контексті тієї епохи, яку він досліджує. І як наслідок – у прозі Шевчука простежено становлення цілої естетичної системи цінностей, духовну еволюцію українця в історичній перспективі.
 
Людмила Тарнашинська, літературознавець, літературний критик, прозаїк, есеїст,
кандидат філологічних наук, доктор філософії Українського Вільного Університету (Мюнхен)
(З книги «Художня галактика Валерія Шевчука» )

Василь Барка. Шукає серце щастя...

опубліковано 11 черв. 2018 р., 03:25 Державна бібліотека України для юнацтва   [ оновлено 11 черв. 2018 р., 03:26 ]

     Поет, філософ, самітник, він виділяється серед найталановитіших українських письменників на еміграції і своїм способом життя, і своїм прямуванням.
     Подібно до Сковороди, Гоголя, Шевченка, він не залишить по собі спадщини, крім рукописів...
     У прямуванні Василь Барка теж самітник: він успадкував сковородинську духовну дорогу і не сходив з неї, бо з цієї дороги справжні не сходять. Християнський мислитель, християнський поет, він завжди йшов неухильно своєю дорогою, і там було дуже мало супутників. Чомусь жорстка хвиля духовного відпливу змила з цієї заповітної дороги всі сили української літератури – і тих, кому призначено було кинути творчі сили на виживання, і тих, кому судилось загинути в повені терору, і тих, кого доля розкидала по світах. «Утопити Барку» – жартували ті, кого викинуло на той берег. Але чомусь жодному не спало на думку, крім жартів, йти з Баркою тією заповітною вузькою дорогою... На цій дорозі пильна радянська критика зафіксувала появу поета Барки в статті «Проти вилазки класового ворога в поезії».
      Несумісність християнського світосприйняття з марксистським світоглядом настільки органічна, що її видно в усьому. В його поетичних збірках «Океан», в чотирьох книжках поезій «Свідок», навіть у романі «Жовтий князь» не знайдете творів політично акцентованих. Але свідчення Василя Барки про свою епоху убивчі вже тому, що вони не лжесвідчення, а чесна правда, книжка «Правда Кобзаря» – це захист Шевченка від повені більшовицької фальсифікації.
      Василь Барка – автор визнаний. Його романи видавало відоме французьке видавництво «Галлімар». Його твори повільно повертаються в Україну – йдуть без спонсорів, без популяризаторів. Але читач в Україні передчуває: пора Барки наближується. Бо в нинішньому духовному пробудженні бракує передусім мудрого і просвітленого правдивого слова Василя Барки.

Євген Сверстюк, доктор філософських наук, 
головний редактор газети «Наша віра», літературознавець, поет, публіцист

Василь Земляк: "Я поведу вас у вічність"

опубліковано 11 черв. 2018 р., 01:55 Державна бібліотека України для юнацтва   [ оновлено 11 черв. 2018 р., 01:57 ]

“Не знаємо достеменно, чого прагли засновники Вавилона, прибравши для свого поселення таку презенційну назву: Ворота Бога... Тепер мимоволі згадуємо про них, коли лебедина зграя, наче самий лише дух непоборний, кигиче над нами з мороку ночі, долаючи кругосвітню втому, або звитяжно кричить, промірюючи провислими вервечками осіннє небо. І хоч людям прекрасне буде здаватися незвичним, то, як твердить тутешній філософ, у годину випробовувань вони й самі чимось схожі на лебедину зграю в дорозі. Чи, бува, не отим своїм підсвідомим прагненням до якогось справді незбагненно високого, тим-то й не завше осмисленого до кінця?..”
Василь Земляк

Євген Маланюк - співець степової еллади

опубліковано 11 черв. 2018 р., 01:47 Державна бібліотека України для юнацтва   [ оновлено 11 черв. 2018 р., 01:50 ]

Євген Маланюк належить до покоління, народженого на порубіжжі XIX та XX століть, долю якого вирішили події революційних перетворень початку XX століття. Залишивши окопи першої світової війни поручник російської армії. Є.Маланюк майже з перших днів народження Української Народної Республіки віддає себе служінню Україні. Йому довелося пройти з українським військом три довгих роки боротьби за українську незалежність. Причому бути з військом і тоді, коли армії УНР налічували 150 тис. вояків, а також коли вони з тріумфом переможців крокували площею перед святою Софією, і тоді, коли у війську залишалося п'ять тисяч воїнів і розтерзані українські армії відходили до збручанського кордону. Є.Маланюка ніколи не зраджувало почуття обов'язку перед Україною мобілізованого добою українського старшини: ні на шляхах фронтів, ні в таборах інтернованих вояків УНР у Польщі, ні у півстолітніх митарствах чужими світами у Польщі, Чехії, Німеччині, США.

Л.Куценко, доктор філологічних наук, професор
Кіровоградського педагогічного університету ім. В. Винниченка

Володимир Підпалий: "Усе, що в серці, виплекав я доброго належить вам"

опубліковано 11 черв. 2018 р., 01:35 Державна бібліотека України для юнацтва   [ оновлено 11 черв. 2018 р., 01:40 ]


Григорій Сковорода: «Світ ловив мене, та не спіймав»

опубліковано 1 груд. 2017 р., 06:29 Державна бібліотека України для юнацтва   [ оновлено 23 квіт. 2018 р., 23:47 ]

Літературна, поетична спадщина Григорія Сковороди – збірка «Сад божественних пісень», «Байки Харківські». Майже всі його байки мають виразний сатиричний характер, а мораль у них переростає у філософські нариси. Та найголовнішим доробком творчості Григорія Сковороди є філософські трактати. Загалом він написав 17 філософських творів, створив 7 перекладів Плутарха і Цицерона. Інколи підписував свої листи подвійним іменем Григорій вар Сава Сковорода або псевдонімом Даниїл Майнгард. Але за життя не було надруковано жодного твору співця української душі.

Щиросердий, безкорисливий, добрий, правдивий, незалежний поет і артист у душі і дійсності, мислитель, мораліст, він жив більше для людей, аніж для себе, зовсім не нарікаючи на життя.

Спробувати осягнути таємницю Григорія Сковороди радимо за допомогою видань, об’єднаних у бібліографічний список.


1-10 of 13