Джеймс Августин Алоїзій Джойс — ірландський письменник, якого вважають одним з найвпливовіших письменників двадцятого століття. Він здобув загальне визнання перш за все завдяки своєму монументальному роману «Улісс» (1922). Крім того, його перу належать такі книги як збірка оповідань «Дублінці» (1914), психолого-автобіографічне есе «Джакомо Джойс» (1914), напівавтобіографічний роман «Портрет митця замолоду» (1916), а також найбільш загадковий та багатоплановий його твір — «Поминки за Фіннеганом» (1939).

    Хоча Джойс більшу частину дорослого життя прожив за межами батьківщини, його твори просякнуті темою Ірландії: всі події відбуваються в Ірландії та більшість сюжетів пов'язані з нею. Центр світу, створеного Джойсом, знаходиться у Дубліні та відображає його сімейне життя, події й друзів (і ворогів) ще зі шкільних років. Саме через це Джеймс Джойс став одним із найкосмополітичніших і, водночас, найлокальніших модерністів, які писали англійською

За своє життя поет видав близько сорока збірок. Не всі вони мають однакову художню вартість. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

    Вважати Михайла Стельмаха дисидентом було б трохи голосно, проте у його творах чимало антирадянського. Стельмах не боровся з системою, а співіснував з нею, одержуючи премії і пропускаючи повз вуха звинувачення у націоналізмі та куркульській апологетиці. Він використовував силу системи проти самої системи – так само роблять борці стилю айкідо – і це було набагато ефективніше, ніж відкритий протест. Можна було написати щось відверто антирадянське – і піти за звичним тодішнім маршрутом на Соловки. Або, якщо вдасться, емігрувати і вже за кордоном писати все, що заманеться… Але Стельмах залишався зі своїм народом. І примудрявся піднімати теми, які не пробачили б нікому іншому – зокрема голодомору та УПА.

ЖОРЖ САНД (1804-1876) - це великий світ прекрасних образів, духовних пошуків і відкриття істини. її творчість - велике історико-літературне явище XIX ст.Вона зазирнула у такі глибини людської душі, які ще не відкривалися нікому до того часу; саме з її ім'ям пов'язана постановка проблеми емансипації жінки у французькій літературі, яку пізніше запозичили Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Софія Крушельницька, Наталія Кобринська, Софія Окуневська в українській літературі.

У романах Аврори Дюпен (за чоловіком Дюдеван), яка писала під чоловічим псевдонімом Жорж Санд, зазначена проблема набула характеру протистояння з оточенням, із власними переконаннями та прагненнями або ж глибокої психологічної драми самої людини, яка зробила певний крок всупереч загальноприйнятій моралі.

Гончарева проза має своєю першопричиною глибоке націо­нальне вкорінення його слова. Усі найкращі, наймиліші барви й тони рідної України бринять у його слові, повсякчас звучить тут симфонія національної історії, гордість за приналежність до свого талановитого й працьовитого народу сповнює найсвітліших героїв письменника. Але сам О. Гончар стверджує, що його основне зав­дання — відкривати в людських душах «джерела світлі і здорові», він повсякчас нагадує: «Мистецтво та література покликані сто­яти на варті духовності людини, берегти й у вік НТР поетичний початок життя, первісний вогонь краси».

В горезвісну систему письменник не вписувався ніколи. Навіть сам факт ведення ним фронтових щоденників є показовим. На час Другої світової війни переважна більшість фронтовиків підкорялася наказам влади. Особистий наказ Сталіна забороняв солдатам, котрі перебувають на передовій лінії фронту, вести щоденники або будь-які інші особисті записи, на порушника чекав військовий трибунал. Фронтові спогади письменника потім увійшли в сюжет його роману «Прапороносці».