Гончарева проза має своєю першопричиною глибоке національне вкорінення його слова. Усі найкращі, наймиліші барви й тони рідної України бринять у його слові, повсякчас звучить тут симфонія національної історії, гордість за приналежність до свого талановитого й працьовитого народу сповнює найсвітліших героїв письменника. Але сам О. Гончар стверджує, що його основне завдання — відкривати в людських душах «джерела світлі і здорові», він повсякчас нагадує: «Мистецтво та література покликані стояти на варті духовності людини, берегти й у вік НТР поетичний початок життя, первісний вогонь краси». В горезвісну систему письменник не вписувався ніколи. Навіть сам факт ведення ним фронтових щоденників є показовим. На час Другої світової війни переважна більшість фронтовиків підкорялася наказам влади. Особистий наказ Сталіна забороняв солдатам, котрі перебувають на передовій лінії фронту, вести щоденники або будь-які інші особисті записи, на порушника чекав військовий трибунал. Фронтові спогади письменника потім увійшли в сюжет його роману «Прапороносці». |
ЛітПросвіта > Зіркові ювіляри >