 Подібно до Сковороди, Гоголя, Шевченка, він не залишить по собі спадщини, крім рукописів... У прямуванні Василь Барка теж самітник: він успадкував сковородинську духовну дорогу і не сходив з неї, бо з цієї дороги справжні не сходять. Християнський мислитель, християнський поет, він завжди йшов неухильно своєю дорогою, і там було дуже мало супутників. Чомусь жорстка хвиля духовного відпливу змила з цієї заповітної дороги всі сили української літератури – і тих, кому призначено було кинути творчі сили на виживання, і тих, кому судилось загинути в повені терору, і тих, кого доля розкидала по світах. «Утопити Барку» – жартували ті, кого викинуло на той берег. Але чомусь жодному не спало на думку, крім жартів, йти з Баркою тією заповітною вузькою дорогою... На цій дорозі пильна радянська критика зафіксувала появу поета Барки в статті «Проти вилазки класового ворога в поезії». Несумісність християнського світосприйняття з марксистським світоглядом настільки органічна, що її видно в усьому. В його поетичних збірках «Океан», в чотирьох книжках поезій «Свідок», навіть у романі «Жовтий князь» не знайдете творів політично акцентованих. Але свідчення Василя Барки про свою епоху убивчі вже тому, що вони не лжесвідчення, а чесна правда, книжка «Правда Кобзаря» – це захист Шевченка від повені більшовицької фальсифікації. Василь Барка – автор визнаний. Його романи видавало відоме французьке видавництво «Галлімар». Його твори повільно повертаються в Україну – йдуть без спонсорів, без популяризаторів. Але читач в Україні передчуває: пора Барки наближується. Бо в нинішньому духовному пробудженні бракує передусім мудрого і просвітленого правдивого слова Василя Барки. Євген Сверстюк, доктор філософських наук, головний редактор газети «Наша віра», літературознавець, поет, публіцист |
ЛітПросвіта > Зіркові ювіляри >
